На території нашої країни зустрічаються кілька видів отруйних змій. Натрапити на них можна у гористих місцевостях, біля водойм, у лісосіках, чагарниках, на луках тощо.

Від укусів цих плазунів люди страждають щороку. Особливо небезпечними вони є для дітей та хворих людей з слабким імунітетом.

Отруйних змій можна відрізнити від неотруйних за формою голови. Вона має яскраво виражену трикутну форму.

Характерно, що отруйними є навіть новонароджені змії, які зовсім малі за розмірами – всього 12–17 сантиметрів.

У людини, яку вкусила змія швидко розвивається запалення, набряк і крововиливи. Згодом з'являються: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, пронос, кровотеча з носа, різке прискорення пульсу, падіння артеріального тиску. Часто настає шоковий стан, викликаний панічним настроєм потерпілого.

Тому при укусі змії слід зберігати спокій, адже хвилювання стимулює прискорення серцевого ритму, що сприяє швидкому проникненню отрути . Дихання повинне бути глибоким і повільним.

Головним засобом лікування є введення сиро­ватки. Однак це можливо тільки після доставки потерпілого в медичний заклад.

То ж необхідно негайно викликати швидку допомогу. А до її прибуття – продезінфікувати рану, прикрити серветкою. Якщо укус прийшовся на кінцівку, її краще зафіксувати шиною та підняти трохи вгору. Щоб зменшити біль, можна прикласти лід або щось холодне.

Потерпілим з сильними болями, хворим серцем чи алергійними реакціями необхідно вжити знеболюючий, заспокійливий чи протиалергійний засіб.

Людині, яку вкусила змія у жодному разі не можна вживати спиртне. ПАМ’ЯТАЙТЕ – АЛКОГОЛЬ НЕ Є ПРОТИОТРУЙНИМ ЗАСОБОМ! Він, навпаки, уповільнює виведення отрути з організму та посилює її дію. А от вживання великої кількості рідини (можна гарячого чаю) сприяє швидшому виведенню отрути через нирки.

Слід також знати, що припікання місця зміїного укусу сірником або розпеченим предметом, розрізування рани та відсмоктування отрути – неефективне, оскільки зуби у змії довгі й отрута глибоко проникає у тканину. Тому ці зусилля не дадуть бажаних результатів. А накладання джгута хоч і є однією з найдавніших практик, проте деякі спеціалісти стверджують, що вона має зворотній ефект. Адже накладання джгута може викликати локальний некроз тканин і навіть гангрену.

На укушену кінцівку накладіть нетугу пов'язку, але не джгут!

Зафіксуйте ногу шиною і доправте постраждалого до шпиталю!

Тому, щоб захисти себе від нападу змії, краще уникати контакту з плазуном, не робити різких рухів. Збираючись до лісу по ягоди, гриби чи на відпочинок, підберіть щільний одяг і відповідне взуття. Не забудьте захопити мобільний телефон, щоб можна було викликати допомогу.

5 ОТРУЙНИХ ЗМІЙ УКРАЇНИ

Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758)

З отруйних змій в Україні розповсюджені лише гадюки. Загалом їх налічується 5 видів: Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758), Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835), Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986), Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861) та Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758), які дуже нерівномірно розповсюджені по країні. Найбільша їх кількість у південних та східних областях – 5 видів, а найменше – в Західній та Північній Україні – 1 вид. Повсюдно в Україні трапляється лише Гадюка звичайна. Вона заселяє усі принагідні території від альпійських лук Карпат на висотах понад 1800-2000 м над морем, до рівнин Причорномор’я і боліт Полісся.

Отрута наших гадюк є дуже небезпечною і за своїми властивостями та дією прирівнюється до отрути гримучої змії, проте, укус гадюки є несмертельним і тільки у надзвичайних випадках може призвести до летального наслідку. Це пов’язано з тим, що кількість отрути, яку змія впорскує у жертву, на правду, є мізерною, а її виробництво – енергозатратним процесом, тому гадюка завжди економить свою смертоносну зброю. І за найменшої нагоди намагається утекти або, зачаївшись, перечекати присутність людини. Лише у випадку безпосередньої навмисної провокації зі сторони людини, або якщо людина випадково наступила на цю тварину, вона застосовує останній рубіж оборони – смертоносну отруту. Отрута виробляється двома отруйними залозами, які знаходяться у верхній щелепі та сполучені із порожнистими зубами-іклами. При укусі, отруйні зуби висовуються зі спеціальних мішечків, у яких вони постійно містяться, проникаючи глибоко у тіло жертви, а потужні м’язи, що оточують залозові капсули із отрутою різко скорочуються й отрута під тиском впорскується у жертву. Укус триває всього кілька десятих часток секунди, тому нагадує, радше, сильний удар, аніж, власне, укус.

Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758)

Гадюка звичайна або живородна (Vipera berus (Linnaeus 1758) – найбільш розповсюджена в Україні. Це невеликі змії – максимум 60-70 см, а зазвичай їх довжина варіює в межах 30-50 см. Особливою її ознакою є наявність трьох великих і ряд дрібних щитків спереду від умовної лінії, яка з’єднує передні краї очей. Носові отвори прорізані у носових щитках. Передня частина голови заокруглена. Забарвлення є надзвичайно мінливим – від світло-сірого і блакитного, до мідно-червоного та чорного з темним ромбічним малюнком на спині. Звичайними місцями проживання є добре прогріті узлісся, лісові галявини, лісосмуги, порослі чагарником яри і балки, степові схили з чагарниками тощо.

Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835) – звичайний вид на території центральних, східних та південних областей України, на західніше Хмельницької та Вінницької областей ніколи не виявлялась. Вид знаходиться під охороною Бернської конвенції, ратифікованої Україною. За розмірами майже така ж як і Гадюка звичайна – 60-65 см. Передня частина голови ледь-ледь видовжена, її краї припідняті. Спереду лобного та надочних щитків добре помітний ряд дрібних щитків неправильної форми. Міжщелепний щиток, як правило, торкається одного із верхівкових. Дихальний отвір прорізаний у нижній частині носового щитка. Забарвлена Гадюка степова у бурі відтінки з темним ромбічним малюнком на спині. З кожного боку тіла наявно по одному ряду невеликих розмитих плям. Темне забарвлення є надзвичайно рідкісним. Трапляється у вкритих чагарником степових балках, ярах, заплавах річок, лісосмуги.

Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986) – широко розповсюджена на території південних та східних областей України. Раніше її вважали темною формою Гадюки звичайної, проте, детальні дослідження показали її відмінності і приналежність до окремого виду. Це найбільша гадюка України – довжина тіла у дорослих особин становить 76-80 см. Голова велика, ледь випукла, добре відмежована від шиї. Забарвлення чорне з ледь-ледь помітним ромбічним малюнком на спині. Молоді тварини – до трьох років – мають сірувато-буре забарвлення, а пізніше темніють. Особливою ознакою є яскраво-жовте або помаранчеве забарвлення нижньої сторони кінчика хвоста. Живе на узліссях, лісових галявинах лісосмугах складених листяними породами дерев, а у соснових – надзвичайно рідкісна.

Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861) – єдина з гадюк України, що має природоохоронний статус і занесена до Червоної книги, як зникаючий вид. Поширена дуже нерівномірно, найбільше знахідок відомо з Причорноморської низовини і Слобожанщини. Найбільш північна – це південь Київської області, а найбільш західна – південь Хмельницької. Раніше вважалась східним підвидом Гадюки степової, зараз же виокремлена у самостійний вид, хоча декотрі герпетологи сперечаються про її статус. Живе у полиновому степу, балках з чагарником, лісосмугах.

Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758) – найбільш рідкісна гадюка України, оскільки трапляться дише в окремих локалітетах сходу країни. Особливою ознакою є специфічний виріст на кінчику носа завдовжки 3-7 мм. Довжина тіла коливається в межах 60-70 см. Забарвлення варіює – від майже білого з чорним ромбічним малюнком до мідно-червного з таким же малюнком вздовж спини. Живе у порослих лісом та чагарником балках й долинах рік. Смертельних випадків при укусах Гадюки носатої ніколи не фіксували.

Живляться усі гадюки дрібними гризунами і птахами, а самі є об’єктом полювання для лелек, хижих птахів та ссавців. Таким чином, виконуючи функцію зв’язкової ланки у екосистемах, тому заслуговують на нашу охорону і бережне відношення.